Богослужебна функція дзвонів і дзвонінь в Українській Церкві та православному богослуженні описана й опрацьована в багатьох джерелах, матеріялах і дослідженнях. Найбільш повними з доступних нам праць є публікації відомого російського літургіста Констянтина Нікольського[2]. Зокрема, про це йдеться в окремому розділі Про дзвони й дзвоніння його праці Пособие к изучению устава богослужения православной церкви[3]. Розділ написано на основі вивчення історії використання дзвонів – із церковних уставів, літургійних книг, літописів тощо. Докладний опис бил, клепал і дзвонів у християнському богослуженні та їхнє призначення знаходимо в популярній праці Серафима Слобідського[4]; видавничий відділ Української Православної Церкви (Київського Патріярхату) видав нещодавно переклад цієї праці, в якій є розділ Про дзвони і православне дзвоніння[5]. Хоч автор опирається головним чином на практику й, зокрема, згадану працю К. Нікольського, часом він усе ж відзначає українські звичаї: наприклад, по обычаю кіевскому и всей Малороссіи[6]. На противагу К. Нікольському, С. Слобідський, згадуючи про використання в катедральних соборах і великих монастирях п’яти й більше різних за розмірами дзвонів, орієнтується переважно на парафіяльні церкви, де їх було два-три. Тому, з урахуванням цього, у своєму викладі про функціональне призначення дзвонінь він привертає увагу до творення дводзвону, тридзвону, передзвону, дзвонінь на Всеношній і Літургії з використанням декількох дзвонів.
Завантажити. — Уставні (канонічні) дзвоніння.